Валентина Велькер,
Deutschland
Мне 61 год,замужем.Живу в Германии.С 1990 года верующая в Господа Иисуса Христа.
Имею 2 взрослых детей и 4 внучки.Стихи пишу давно. Люблю Иисуса,мою семью,природу,людей. Хочу чтобы все спаслись и вечно жили.
Прочитано 5704 раза. Голосов 1. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
В Боге спасение мое и
слава моя; крепость силы моей и
упование мое в Боге.Пс. 61: 8
Господь не просто наш любимый Спутник по жизни, Господь должен жить в нас так, чтобы мы, подобно Апостолу Павлу, могли заявить: Уже не я живу, но живет во мне Христос. И тогда от избытка сердца будут говорить уста, и тогда не нужно будет вымучивать из себя, но Господь сообщит нам, что говорить. Желаю Вам, сестра, такого Вдохновения.
Комментарий автора: Этот стих действительно написан по Божьему Вдохновению, а не " вымучился из меня". Желаю вам , что бы вы были поосторожней с выражениями, и прежде чем написать отзыв обдумали его и проверили ваши мысли. Успехов вам в этом!
Екатерина
2010-04-16 09:29:10
Ваши строчки достают до самого сердца,будоражат душу и чувства. Это прекрасно. Комментарий автора: Спасибо вам за отзыв!
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
